Рефлексотерапія


Рефлексотерапія (РТ) - це різноманітні способи впливу через шкірні, шкірно-м'язові і нервові утворення різних за силою, характером та терміном подразнень, нанесених на певні рефлексогенні зони з лікувальною метою. Для впливу використовують рослинні та мінеральні речовини, акупунктурні голки, електропунктуру, теплові та охолоджуючі, механічні, фізичні, електронно-іонні, світлові, звукові подразники, медикаментозні та інші засоби.
            У цілому РТ - ефективний лікувальний засіб в системі реабілітації хворих з різною патологією ( не тільки як самостійний метод лікування, а й в комплексі  з іншими видами терапії).
Завдання РТ в реабілітаційному процесі:
- відновлення та покращенні функції опорно - рухової системи;
- корекція розладів мовлення;
- покращення інтелектуально - мнестичних функцій.
          Зміст методики.
        Застосування РТ у педіатрії має певні особливості, які обумовлені морфофункціональною незрілістю нервової системи дитини та високою чутливістю до пошкоджуючих агентів. Але тут альтернативою є високі компенсаторні та регенераторні можливості для досягнення лікувального ефекту.
        На вибір методик (РТ) впливає вік та характер захворювання. Тому дітям до року, серед механічних методів  стимуляції акупунктурних точок перевагу віддають точковому масажу, цубо-терапії, накладанню металевих пластин та інші.
        При використанні класичних методів РТ застосовують переважно слабкий ступінь стимуляції з обмеженням кількості голок, що вводять, до 25-80 % від кількості, необхідної для дорослих.(При проведенні класичної РТ застосовують частіше  2-й варіант гальмівного або 2-й варіант тонізуючого методу).

Основні показання.

Хвороби (синдроми ) нервової системи та органів чуттів

1. Хвороби вегетативної (автономної)  нервової системи.
2. Ідіоматична периферична вегетативна невропатія (трудити, симпатогангліоніти, солярити тощо).
3. Дитячий церебральний параліч.
4. Мігрень.
5. Атиповий лицьовий біль(у тому числі синдроми Слудера, Шарлена, Хортона).
6. Хвороби лицьового нерва.
7. Хвороби інших черепних нервів.
8. Хвороби нервових корінців і сплетень.
9. Ураження плечового сплетення.
10. Ураження попереково-крижового сплетення.
11. Мононеврит верхньої кінцівки і множинний мононеврит.
12. Мононеврит нижньої кінцівки.
13. Наслідки пологової травми, травм головного мозку в ранньому дитинстві.
14. Наслідки енцефалітів.
15. Компенсована гідроцефалія та інші.

Психічні розлади.
1. Невроз неспокою (тривога).
2. Істеричний невроз (реакції).
3. Фобії невротичні.
4. Невроз нав’язливості.
5. Невротична депресія.
6. Інші невротичні розлади.
Порушення фізіологічних функцій психогенної етіології.

1. Кістково-мязової системи (психогенна кривошия).
2. Органів дихання (психогенна гикавка, кашель, позіхання тощо).
3. Серцево-судинної системи (серцевий невроз та інші психогенні серцево-судинні розлади).
4. Шкірні (психогенна сверблячка).
5. Травного каналу (аерофагія, психогенне періодичне блювання).
6. Заїкування та затинання.
7. Нервова (психічна) анорексія.
8. Тики.
9. Енурез.
10. Інші (не уточнені) психосоматичні розлади.

Поєднання РТ з іншими видами лікування.
 У сучасній клінічній практиці широко застосовують комплексне лікування, метою якого є оптимальний терапевтичний результат, котрий досягають синергізмом чинників, що діють на організм. На цей час прийняті оптимальні варіанти поєднання деяких ліків, гомеопатії, фізичною терапії та бальнеотерапії з РТ.
       Поєднання РТ з інтегральною кінезіотерапією розглядається головним чином як комбінування різних фізичних чинників, але найдоцільніше чергувати РТ та фізичну терапію (через день), чи одного дня за умови інтервалу між процедурами не менш ніж 2-3 год.  

Протипоказання.

1. Доброякісні та злоякісні новоутворення.   
2. Хвороби крові та кровотворних органів:
- спадкові гемолітичні анемії;
- порушення зсідання крові;
- пурпура та інші гемолітичні стани.                                                                
3. Гострі інфекційні захворювання і лихоманкові стани невизначеної етіології,
4. Декомпенсовані захворювання серця, легень та інших внутрішніх органів.         
5. Активний ревматизм.                                                                                                
6. Різке виснаження або гіпотрофія 3-го ступеня.                                                         
7. Гострі запальні процеси опорно - рухового апарату.                                                                                                                                  
8. Тяжкий або вкрай тяжкий загальний стан дитини.                                                       
9. Тяжкі контрактури і деформації, які потребують попереднього хірургічного лікування в ортопедичних стаціонарах.