Підготовка до навчального процесу дiтей з особливими освiтнiми потребами

Підготовка до навчального процесу дiтей з особливими освiтнiми потребами

Автор : Громадська О.В.

Готовність до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, ця характеристика розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності.

Успішне розв'язання завдань розвитку особистості дитини, підвищення ефективності навчання, сприятливе професійне становлення багато в чому визначаються тим, наскільки правильно враховується рівень підготовленості дітей до шкільного навчання. Таким чином точна і якісна діагностика готовності дитини до навчання в школі є важливою ланкою в цілісній системі підготовки дитини до життя в суспільстві.

Складовими компонентами психолого-педагогічної готовності дитини до школи є:

  • мотиваційна (особистісна);
  • інтелектуальна;
  • емоційно-вольова.

Особистісна готовність включає: сформованість у дитини нової соціальної позиції - положення школяра, що має коло прав та обов'язків (обов'язків щодня ходити в школу, бути присутнім на всіх уроках, виконувати домашнє завдання тощо). Певний рівень розвитку мотиваційної сфери (залучає дитину школа зовнішніми атрибутами - портфель, підручники... або можливістю отримувати нові знання - внутрішнім змістом). Провідна діяльність дошкільного віку - гра повинна змінитися навчальною діяльністю, інакше дитина не буде успішною у навчанні. Вона буде надавати перевагу грі навчанню. Спеціалісти рекомендують у таких випадках при вікових можливостях дитини ще на рік залишити її в дитячому саду. В інших випадках розробляється і проводиться спеціальна робота по формуванню шкільної зрілості із залученням різних фахівців, педагогів, які працюють з майбутнім учнем. До початку шкільного навчання у дитини повинна бути сформована самооцінка на певному рівні. У нормі вона трохи завищена. Причому дитина повинна вміти бачити свої помилки, визнавати їх, критично ставитися до них, з іншого боку - знати свої переваги, вміти ними користуватися, демонструвати їх.

Готовність передбачає також певний рівень розвитку емоційної сфери дитини (зрілість основних емоцій і почуттів, відсутність страхів, агресії, неврозів тощо).

Інтелектуальна готовність передбачає наявність у дитини кругозору, запасу певних знань і умінь, формування в дитини початкових умінь у сфері навчальної діяльності (вміння виділити навчальну задачу, вміння приймати колективні інструкції, діяти згідно з ними, виконувати словесні диктанти, працювати в колективі, підкорятися правилам тощо). Передбачає певний рівень розвитку пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення, уваги, уяви). Так, без процесів абстрактного мислення неможливо засвоєння математичних знань, так як цифра - абстрактне поняття. Робота біля дошки вимагає хорошого рівня розвитку зорової пам'яті у учня, тому вузький обсяг цієї пам'яті буде створювати певні труднощі при роботі з дошкою вчителя і учня.

Соціально-психологічна готовність до шкільного навчання включає в себе сформованість на певному рівні навичок спілкування (вміння підтримувати діалог, висловлювати свою думку, вирішувати конфлікти, захищатися, організовувати ігри, вміння увійти в дитячий колектив тощо); довільності спілкування (дитина повинна вміти діяти, підкоряючись не тільки власним емоціям і інтересам, а керуючи своєю поведінкою відповідно з інтересами дитячого товариства, навчального процесу);становище в колективі (соціометрія), що включає вміння зайняти становище в суспільстві (лідер, знедолений, ізольований...).

Підготовка до шкільного навчання включає в себе дві основні задачі: всебічне виховання дитини (фізичне, розумове, моральне, естетичне) та спеціальна підготовка до засвоєння тих дисциплін, які вона буде вивчати на уроках. Особливе місце займає оволодіння спеціальними знаннями і навичками, які традиційно відносяться до власне шкільних, - грамотою, лічбою, розв'язанням математичних задач. Початкова школа розрахована на дітей, які не одержали спеціальної підготовки, і починають навчання з самого початку. Тому не можна вважати відповідні знання і навички обов'язковою складовою готовності дитини до шкільного навчання. Разом з тим значна частина дітей, які вступають до першого класу, вміє читати, а лічбою тією чи іншою мірою володіють всі діти. Оволодіння грамотою і елементами математики в дошкільному віці може впливати на успішність шкільного навчання. Позитивне значення має утворення у дітей загальних уявлень про звукову сторону мови та її відмінність від змістової сторони, про кількісні відношення речей та їх відмінність від предметного значення цих речей. Допоможе дитині вчитися у школі і засвоєне поняття числа, деяких інших початкових математичних понять.

Що стосується навичок читання, лічби, розв'язання задач, їх корисність залежить від того, на якій основі вони побудовані, наскільки правильно сформовані. Так, навичка читання підвищує рівень готовності дитини до школи тільки за умови, що вона будується на базі розвитку фонематичного слуху і усвідомлення звукового складу слова, а саме читання є злитним чи поскладовим. Читання по літерах, яке нерідко зустрічається у дошкільників, ускладнить роботу вчителя, оскільки дитину доведеться перенавчати. Так само і з лічбою - досвід виявиться корисним, якщо спиратиметься на розуміння математичних відношень, значення числа, і некорисним чи навіть шкідливим, якщо лічба засвоєна механічно.

Про готовність до засвоєння шкільної програми свідчать не самі по собі знання і навички, а рівень розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної діяльності дитини. Загального позитивного ставлення до школи і до навчання недостатньо для того, щоб забезпечити стійке успішне навчання, якщо дитину не приваблює сам зміст одержуваних у школі знань, не цікавить те нове, з чим вона знайомиться на уроках, якщо їй не подобається сам процес пізнання. Пізнавальні інтереси складаються поступово, протягом тривалого часу і не можуть виникнути відразу при вступі до школи, якщо в дошкільному віці їх вихованню не приділяли достатньої уваги. Найбільші труднощі в початковій школі відчувають не ті діти, які мають до кінця дошкільного віку недостатній обсяг знань і навичок, а ті, що проявляють інтелектуальну пасивність, у яких відсутнє бажання і звичка думати, розв'язувати задачі, прямо непов'язані з якоюсь ігровою чи життєвою ситуацією, яка цікавить дитину. Для подолання інтелектуальної пасивності необхідна поглиблена індивідуальна робота з дитиною.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності, який може бути досягнутий дітьми до кінця дошкільного віку і який достатній для успішного навчання у початковій школі, включає в себе, крім довільного управління цією діяльністю, ще й певні якості сприйняття і мислення дитини. Дитина, яка вступає до школи, повинна вміти планомірно обстежувати предмети, явища, виокремлюючи їх різноманітні властивості. Їй необхідно володіти досить повним, точним і розчленованим сприйняттям, оскільки навчання в початковій школі значною мірою ґрунтується на власній роботі з різним матеріалом, яка виконується під керівництвом учителя. В процесі такої роботи відбувається виділення істотних властивостей речей.

Важливе значення має орієнтування дитини в просторі і часі. Буквально з перших днів перебування у школі дитина отримує вказівки, які неможливо виконати без урахування просторових ознак речей, без знання напрямків простору (вгору-вниз, вправо-вліво) . Уява про час і відчуття часу, вміння визначити, скільки його пройшло, - важлива умова організованої роботи учня в класі, виконання завдань у вказаний термін. Дитина має орієнтуватися в схемі навчального закладу (клас, роздягальня, їдальня, туалет, черговий, вчительська, ігрова, спортивна кімната) та шкiльної території. Також необхідне знання знайомих маршрутів «дім-навчальний заклад», «дім – магазин» і т.д.

Особливо високі вимоги школа ставить до мислення дитини. Дитина повинна вміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Ще один бік психічного розвитку, що визначає готовність дитини до шкільного навчання, - це розвиток мови - володіння вмінням зв'язано, послідовно, зрозуміло для оточуючих описати предмет, картинку, подію, передати хід своїх думок, пояснити те чи інше явище, правило.

Також слід звернути увагу на достатній рівень вольового розвитку дитини. У кожної дитини цей рівень виявляється по-різному, але типовою рисою, яка відрізняє дітей шести-семи років, є підпорядкування мотивів, яке дає дитині можливість керувати своєю поведінкою і яке необхідне для того, щоб відразу ж, прийшовши до школи, включитися до спільної діяльності, прийняти систему вимог, які ставляться школою і вчителем. Дитина вже має здатність зосереджувати увагу на завданні до 30 хвилин, може розпочати або припинити діяльність по команді, розуміє та сприймає правила обмежувальної поведінки, вміє запитати дозволу, перед тим як вийти за межі дозволеного перебування (з класу, школи, ігрового майданчику) також розуміє емоційні прояви та адекватно на них реагує.

Необхідною складовою перебування в шкільному колективі є вміння доглядати з собою – роздягатися або вдягатися в гардеробі/роздягальні для уроку фізкультури, належним чином поводитися з одягом (повісити на вішалку, скласти в сумку), виходити з приміщення у відповідному одязі та взутті. Навички охайності – усвідомити потребу, належним чином повідомити про неї, скористатися туалетом, туалетним папером, заправити одяг, вимити руки, висушити, повернутися до попередньої діяльності. Прийом їжі – перекус на перерві, їдальня/буфет (взяти їжу, донести до столу, з’їсти, віднести брудний посуд). Не брати без дозволу/оплати. Не вимагати, не випрошувати, не відбирати, не розкидати, не заважати іншим.Стежити за своїми речами – збирати в сумку, виймати за проханням, підготувати робоче місце до заняття. Привести себе в порядок (причесатися, застібнутися, скористатися серветкою, носовою хустинкою, щіткою для одягу, взуття тощо)

Довільність пізнавальної діяльності починає формуватися в старшому дошкільному віці, але до моменту вступу до школи ще не досягає повного розвитку: дитині важко тривалий час зберігати стійку довільну увагу, заучувати значний за обсягом матеріал тощо. Навчання у початковій школі враховує ці особливості дітей і будується так, щоб вимоги до довільності їхньої пізнавальної діяльності зростали поступово, в міру того, як у процесі учіння відбувається її удосконалення.

Зміст педагогічної роботи на заняття, спрямованої на вирішення морально-вольової готовності дитини до школи, має місти в собі наступне:

  • формування в дітей уявлень про заняття як про важливу діяльність для отримання знань. На основі цих уявлень у дитини необхідно виробити активну поведінку на заняттях (ретельне виконання завдань, увага до слів педагога тощо);
  • формування емоційно-вольових якостей (наполегливості, відповідальності, самостійності, старанності);
  • формування в дитини досвіду діяльності в колективі та позитивного ставлення до однолітків. Для цього необхідно формувати в дітей уявлення про моральні норми поведінки в колективі.
  • Формування навичок організованої поведінки, учбової діяльності в умовах колективу.

Основна виховна задача в процесі підготовки дошкільників до занять – це формування у дітей навичок організованої поведінки. У молодших дошкільнят тільки формується досвід навчання, інтерес до занять не стійкий, а елементарні уміння, пов’язані з підготовкою до них, ще не розвинені. Педагогу доводиться часто нагадувати дитині, які дії слід виконувати, підказувати як поводитися в тій чи іншій ситуації. Всі вказівки на цьому етапі мають вигляд пропозицій, а не категоричних вимог. Цілеспрямована робота педагога дозоляє переключити дітей з самостійних ігор на учбову діяльність не викликаючи негативного ставлення до пропозиції позайматися, не знижаючи їхнього емоційного настрою, не допускаючи формального виконання вимог педагога, що може призвести до негативного впливу на розвиток пізнавальної активності. Протягом навчального процесу необхідно сприяти виробленню у дітей навичок організованої поведінки. Цьому сприяє підвищення цікавості у дитини до навчання на заняттях. Бажання займатися надихає малюка виконувати всі пропозиції педагога (прибрати іграшки, привести в порядок свій зовнішній вигляд тощо), дає можливість з перших хвилин звернути його увагу на завдання, пояснення дорослого.

В роботі з чотирирічками педагог все більше спирається на досвід поведінки, який в них формується, та на підвищення пізнавальної активності. Він вводить правила, які організовують поведінку дошкільника, використовуючи методи, що дозволять переконати дітей в необхідності їх виконувати. Дуже часто через недостатню організованість дітей, дорослому доводиться витрачати багато часу на те, щоб зібрати їх для заняття. Проте і в таких випадках не слід звертатися до дисциплінарних зауважень, категоричних вимог, так як це може привести до формування у дитини пасивної слухняності, негативних реакцій. Поступово процес організації дітей перед заняттям можна значно скоротитися.

До старшого дошкільного віку у дітей в значній мірі мають бути сформовані навички організованої поведінки. Керуючи навчальною діяльністю дітей, педагог налаштований зробити процес навчання цікавим, досягає якісного виконання завдань. Він надає навчальному процесу виховного характеру, за якого діти не тільки отримують знання, а й набувають таких рис характеру, як воля, прагнення до отримання якісного результату, цікавість до навчальної діяльності.

Важливе місце в навчанні дошкільників займає ігровий метод. Створення ігрових ситуацій дозволяє звернути довільну увагу дітей. В процесі цікавих ігрових дій у дитини формування знань та умінь здійснюється ефективніше, ніж при звичайному навчанні. Організація діяльності в таких умовах найбільше відповідає можливостям та особливостям дошкільників (і особливо дітей молодшого дошкільного віку). В умовах гри педагогу легше активізувати увагу дітей, втримати її, сформувати цікавість до заняття, роботі в умовах колективу. Також значення мають дидактичні іграшки, використання яких в якості навчального матеріалу дозволяє дорослому навчити дітей порівнювати предмети, виділяти спільне, робити просту класифікацію, а також вирішувати інші учбові завдання в ігровій формі. Досвід показує, що велика кількість ігрових прийомів не дозволяє виховувати у дітей звичку до систематичної праці, відчуття відповідальності, вміння докладати зусиль, долати труднощі. Активність дошкільників в процесі демонстрації іграшок, які швидко замінюються, різних ігрових ситуацій може бути лише зовнішньою, не пов’язаною з вольовим напруженням. В той же час, якщо педагог буде ігнорувати ігрові прийоми, сухо подавати матеріал, у дітей не буде виникати прагнення виконувати його вказівки, запропоновані завдання, шукати відповіді на поставленні запитання і тоді зникне бажання займатися. Щоб вирішити ці питання необхідно розглянути методику використання ігрових прийомів в різних вікових групах.

У молодших дошкільників педагог ставить собі на меті викликати у дітей довільний інтерес до занять. Щоб викликати та підтримувати у малюків цікавість до діяльності, яка спрямована на оволодіння елементарними знаннями та навичками, на розвиток пізнавальної активності, широко застосовуються ігрові прийми. Часто все заняття проводиться в ігровій формі. Це дає змогу педагогу переключати увагу дітей з однієї задачі на іншу. До вибору змісту завдань для малюків слід підходити з врахуванням того, що перші кроки в оволодінні навичками дуже відповідальні: від них залежить, чи буде формуватися в дітей цікавість до образотворчої діяльності, а також наполегливості.

У дітей 4-5 рокiв ігрові прийоми займають вагоме місце у формуванні граматично правильного мовлення, елементарних математичних уявлень, тобто там, де мають місце багаторазові повторення прийменників, числівників тощо. Для цього широко використовуються ігри «Вгадай, чого не стало?», «Вгадай, що змінилося?». Ігровий пройм також ефективний, коли завдання виявилося складним для дітей, і багато хто з них зробив помилки. Емоційна форма допоможе дитині краще зрозуміти причину помилки, викличе бажання впоратися з труднощами.

Також слід підкреслити, що завдання, що подаються в ігровій формі вуалюють учбову задачу, дитина не потрапляє в умови усвідомлення діяльності на заняттях. Тому ігрові прийоми слід поєднувати з іншими прийомами.

Оскільки у старших дошкільників на перший план виходить завдання виховання у дітей морально-вольових якостей, відповідального відношення до навчальної діяльності, на зміну ігровим прийомам приходять інші, які дозволяють дітям усвідомити, що діяльність на занятті – це виконання навчальних задач. Одним з ефективних прийомів є питання, які потребують від дитини пошуку, активного залучення вже отриманих знань, порівняння, аналізу предметів, узагальнення. Питання змушують дитину виконати розумове зусилля, підштовхують до цілеспрямованої роботи. Викликати зацікавленість до заняття можна шляхом активізації знань, які вже є у малюка. У цьому випадку перед дошкільником розкривається значення занять до розширення об’єму знань.

На заняттях перед педагогом постає важлива задача не тільки забезпечити отримання дітьми якісного результату, але й навчити їх самостійно визначати послідовність роботи, аналізувати зразок, контролювати та оцінювати свої дії. З цією метою педагог використовує пояснення та вказівки. Однак необхідно слідкувати за тим, щоб їх не було занадто багато, щоб вони були спрямовані не тільки не вирішення задачі, а й на формування самоконтролю, самооцінки та інших умінь (аналізувати зразок, визначати послідовність операцій), які сприяють розвитку активності, самостійності, наполегливості, впевненості в свої можливостях.

Особливу цікавість у дітей викликають заняття, на яких вони дізнаються щось про школу, розглядають посібники, якими будуть користуватися, коли стануть школярами. Так, наприклад, діти слухають розповіді про школу, розглядають шкільне приладдя, виготовляють закладини для книжок, розрахунковий матеріал.

Особливі прийоми необхідні, щоб викликати активність у дітей з недостатніми знаннями (уміннями) або нерішучих, сором’язливих. Інколи присутні обидва ці фактори, які стають перешкодою на шляху формування у дитини позитивного ставлення до діяльності на заняттях. Домагатися від таких дітей активності слід позитивно оцінюючи навіть незначні успіхи малюка, відмічати найменші зовнішні прояви активності. Необхідно в процесі заняття підтримувати активність у дітей ініціативних. Неуважність до них може привести до того, що вони почнуть відволікатися та втрачати цікавість.

Діяльність дитини-дошкільника на заняттях найчастіше проходить в оточенні ровесників. Це створює можливості для активного впливу дітей один на одного, і якщо ці можливості використовувати правильно, то дорослий, який навчає та виховує дітей отримає сильну підтримку своїх зусиль. Ефект буде набагато більший, чим тоді, коли проводиться індивідуальна робота. Та це можливо лише за умови, що перед дітьми постають задачі, які об’єднують сили дітей, викликають спільні переживання і тим самим спонукають їх до активності. Необхідно також щоб педагог працював з усією групою та не перетворював заняття в перемовини з окремим дітьми. Важливо, даючи задачу одній дитині, зацікавити нею всю групу. В процесі розповіді, спостереження слід відмічати те, що важливо для всіх дітей, над чим також їм потрібно попрацювати. Тоді діти будуть відноситися до того, що говорить чи робить кожен з них, як до власної справи. Це положення є загальним принципом керування діяльністю дітей на занятті з метою навчання їх нормам роботи в колективі, формування уявлень про те, як слід вчитися з однолітками. Чим більше налагоджується навчання в колективі, тим більше у дітей розвивається уважне ставлення до слів та дій не тільки дорослого, а й один одного.

Підготовка дітей з порушеннями інтелекту до шкільного навчання здійснюється в основному в спеціальний дошкільних установах, та важливою її складовою є сім’я. Для успішного забезпечення цього процесу необхідно проводити бесіди з батьками, пояснювати важливість їх роботи. Вдома необхідно дотримуватися режиму дня, організації та темпу роботи. Потрібно виховувати в дитини потребу в знаннях і по можливості сформувати способи їх отримання. Якщо дитину з психо-фізичними порушеннями систематично навчають грі, поступово підводять до використання предметів-заступників, то до старшого дошкільного віку відзначаються вже елементи знаково-символічної функції, необхідної для оволодіння мовою, елементарними математичними уявленнями, знаннями про навколишній світ. Роль праці в розвитку пізнавальної діяльності та в підготовці дитини з порушеннями інтелекту до школи важко переоцінити, оскільки в праці вона стикається з різними предметами, з їх властивостями і відносинами, ставить її перед необхідністю цілеспрямованого аналізу практичного завдання і ситуації. Трудова діяльність починається з навичок самообслуговування, тому необхідно привчати дитину до роботи по дому чи господарству. З малечку вона має знати свої домашні обов’язки та виконувати їх по мірі можливостей (прибрати за собою іграшки, скласти свою брудну білизну в кошик, допомогти мамі накривати чи прибирати зі столу тощо). Дуже важливо, щоб батьки забезпечили дитину цими завданнями, хоча самі й впораються швидше та якісніше але тільки так вони зможуть привчити її до праці.

Особливе значення для виховного процесу дітей з особливими освітніми потребами та підготовки їх до школи має розвиток емоційної сфери. Педагоги та батьки повинні завжди пам'ятати, що у спеціальному дошкільному закладі так само як і дома повинен бути в першу чергу встановлений здоровий емоційний клімат - спокійний, доброзичливий, радісний. Треба опиратися на особистісно-орієнтований підхід до кожної дитини, виявляти любов та ласку, оточувати їх справжньою увагою.  Але при цьому пам'ятати, що ласка не повинна переходити в затягування, сюсюкання. Створення сприятливого емоційного клімату вимагає щирості і стриманості по відношенню до дитини, без різких переходів від крику до ласки, які створюють у дитини невпевненість і тривожність, слід бути послідовними та логічними в своїх вимогах до малюка. Позитивний емоційний фон, необхідний для правильного розвитку особистості дитини, вимагає від батьків великої уваги до свого власного поводження, терпіння, гнучкості. 

Бувають випадки, коли батьки реагують різкими окриками, заборонами, навіть покараннями за поведінку, мотиви якого їм незрозумілі. А між тим, якщо б уважно в них розібратися, реакція була б зовсім іншою. Наприклад, може здаватися, що дитина з упертості не хоче виконати завдання дорослого, насправді ж вона просто не може зробити те, чого від нього вимагають (чи, може бути, їй здається, що не може).

Радість необхідна дитині для нормального світовідчуття. Але вона не може виникнути так. Завдання виховання полягає в тому, щоб радісний емоційний фон виникав на справжньої моральної основі. Ми добре знаємо, що дитина з порушеннями інтелекту може радіти і тоді, коли він порвав книжку, вдарив друга, забрав у нього іграшку. Але таку радість заохочувати не можна. 

Дитині необхідно прищепити вміння радіти досягненням, радіти тому, що допоміг товаришу, взяв участь у спільній праці, правильно виконав певні вимоги і отримав заслужену похвалу. Звичайно, така радість пов'язана з подоланням перешкод, з умінням підкорити свою поведінку певним вимогам, тобто з вольовими процесами. Тут емоційна сфера тісно змикається з вольовою. Однак вольові процеси  не обмежуються суто емоційними переживаннями, але сходяться і з пізнавальною сферою, і з розвитком діяльності. У самому справі, для вирішення пізнавальної або практичної задачі необхідні вольові зусилля. Для того щоб досягти мети в праці, в малюванні, в грі, в придбанні нових знань, дитині необхідно, перш за все, довільну увагу, досить стійке, зосереджене, потрібно вміння тривало рухатися до мети, не відволікаючись, долати труднощі, які зустрічаються на шляху, помилки. 

Лише в цьому випадку дитина з особливими потребами буде готова до шкільного навчання, яке вимагатиме від неї і позитивного емоційного настрою, що сприяє засвоєнню знань, оволодіння навчанням, входженню в дитячий колектив і становленню правильних взаємин з однолітками і вчителями, і чималих вольових зусиль.