Ортопедична корекція контрактур та деформацій кінцівок є важливим елементом лікування рухових розладів пацієнтів з неврологічною патологією. Визначення адекватності тактики лікування неможливо без об'єктивної характеристики деформацій в стадії формування. Тому ортопедичне обстеження пацієнтів як в процесі лікування та і в ранньому терміні після його проведення, є необхідною складовою комплексного лікування пацієнтів.
Методи ортопедичної корекції:
1. Ортезування
2. Етапне гіпсування
3. Ботулінотоксинотерапія
4. Хірургічне лікування.
Відновлення та нормалізація втрачених функцій опорно-рухового апарату у пацієнтів з в'ялими та спастичними парезами і паралічами в більшості випадків можливе при використанні спеціальних засобів ортезування.
Ортезування – вид лікувальної допомоги, яка направлена на корекцію положення окремих рухових сегментів і відновлення втрачених моторних функцій за допомогою використання медико-технічних засобів – ортезів. До таких засобів відносять ортопедичні апарати різних конструкцій, тутори, корсети, бандажі, шини, які умовно розділяють на фіксуючі та функційні, а також ортопедичне взуття. Основне завдання фіксуючих ортопедичних виробів – корекція патологічних установок та утримання ураженої кінцівки і хребта в заданому положенні.
Функційні ортези використовують для відновлення можливостей опори та збереження стійкості ураженої нижньої кінцівки, покращання рухових можливостей верхньої кінцівки, а також з метою корекції паталогічних установок в суглобах і забезпечення нормалізації функції: усунення та профілактики контрактур, стабілізації капсульно-зв'язочного апарату уражених суглобів, стабілізації тулуба у вертикальному положенні, профілактики розвитку деформацій хребта та їх корекції. Функційні ортези забезпечують часткове, або повне розвантаження ушкодженого сегменту, або суглобу.
Підбір та застосування ортезів залежить від наявної патології та ступеню її вираженості, а також від вибраної тактики лікування. Тривалість використання ортезів залежить від захворювання та його тяжкості, а також від результатів лікування. І може коливатися від року до використання виробу протягом всього життя.
При ортезуванні дітей з в'ялими та спастичними парезами важливе забезпечення фіксації не лише кінцівок, але і тулуба з метою стабілізації хребта і корекції положення тіла, без яких не можливе стійке положення хворого "сидячи", первинна вертикалізація та навчання ході.
Ортезування нижніх кінцівок з в'ялими та спастичними парезами вирішує ряд задач:
збереження осі кінцівки у можливому корегованому положенні, функціонально вигідному в суглобах в період росту;
профілактика, лікування контрактур, попередження виникнення рецидивів контрактур та патологічних установок в суглобах;
післяопераційна стабілізація сегментів кінцівок та попередження рецидивів деформацій;
відновлення можливостей опори і стійкості нижніх кінцівок;
максимальне наближення локомоторного акту до фізіологічного.
Всі ці задачі вирішуються за допомогою різноманітних шин та туторів, а також ортопедичних апаратів (з замковими та регулюючими шарнірами).
При патології кульшових суглобів використовують різноманітні відвідні пристрої типу профілактичних штанців, стремен Павлика, апарату Гнівковського, шини Віленського.
Однією з важливих проблем ортезування дітей з в'ялими та спастичними паралічами є забезпечення пацієнтів раціональним ортопедичним взуттям.
Для корекції і профілактики розвитку вторинних деформацій стоп у даного контингенту дітей використовують спеціальні ортопедичні устілки.
При ортезуванні верхньої кінцівки широко використовують фіксуючі та фіксуюче-корегуючі вироби на зразок туторів та шин із різноманітних матеріалів і конструкцій, зазвичай, в режимі стабілізації руки у функціонально вигідному положенні.
Ортопедична корекція контрактур є одним з провідних факторів в комплексному лікуванні дітей, що страждають на церебральний параліч. Проведення її може здійснюватись внаслідок хірургічного втручання або шляхом накладання етапних гіпсових пов'язок. Хірургічне лікування дозволяє одномоментно усунути деформацію, проте існує ризик розвитку ряду негативних ефектів у вигляді рецидивів (частіше виникають у пацієнтів молодшого віку), порушення функції м'язів (при їх транспозиції), нестабільності суглобів (при надлишковому подовженні м'язів та сухожилків).
Корекція контрактур шляхом накладання етапних гіпсових пов'язок дає можливість покращити позицію кінцівки на тривалий період, не викликає порушення функції м'язів та нестабільності суглобів. Проведення етапного гіпсування в рамках підготовки до оперативного втручання дозволяє попередити розвиток рецидивів, та неврологічних ускладнень. Після завершення курсу етапного гіпсування досягнутий рівень корекції підтримується за допомогою туторів або ортезів.
Ботулінотоксинотерапія (диспорт, ботокс)
Ботулінотоксинотерапія є однією з методик в лікуванні дітей із спастичними формами цеабрального паралічу. В поєднанні з фізичною терапією (масаж, лікувальна фізкультура, ерготерапія і т.д.) та ортопедичним лікуванням (ортезування, етапне гіпсування) цей препарат може суттєво допомогти дитині подолати необхідні рухові етапи і сформувати передумови для вертикального положення, а пізніше і для ходи.
Механізм дії ботулінотоксину А зводиться до блокади викиду ацетилхоліну із нервової терміналі периферичного холінергічного синапсу через посередництво блокування транспортних білків. Це призводить до зняття м'язового спазму в ділянці введення препарату та зменшення (чи повного регресу) патологічної м'язової активності без суттєвого впливу на виконання активних рухів. Клінічний ефект розвивається через 2-7 діб. Тривалість дії препарату сягає 3-4 місяців. При повторних введеннях цей період подовжується до 6-8 і більше місяців. Ботулотоксин при введенні не призводить до некротичних змін в м'язах. Викликана ним тимчасова денервація зникає через 3-4 місяці (за рахунок реінервації - росту нових нервових закінчень – явищ "спрутингу" та створення нових нервово- м'язових сполучень). Токсин має лише місцеву дію і не всмоктується в кров і не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Таким чином, забезпечується вибіркове зниження м'язового тонусу лише в "м'язах – мішенях".
Показання до застосування ботулотоксину А: спастичність м'язів.
Умови застосування ботулотоксину А:
Відносне збереження когнітивних функцій
Збереження мотиваційної поведінки
Збереження функціональної активності м'яза
Наявність повного об'єму пасивних рухів в суглобі (динамічна контрактура)
Можливість використання функції м'язів агоністів і антагоністів
Абсолютні протипоказання:
Атонічно-астатична форма
Наявність фіксованої (статичної контрактури)
Дистопія (вивих) суглоба
Виражені зміни м'язового волокна зі зниженням м'язової активності
Виражені когнітивні порушенняОртопедична корекція контрактур та деформацій кінцівок є важливим елементом лікування рухових розладів пацієнтів з неврологічною патологією. Визначення адекватності тактики лікування неможливо без об'єктивної характеристики деформацій в стадії формування. Тому ортопедичне обстеження пацієнтів як в процесі лікування та і в ранньому терміні після його проведення, є необхідною складовою комплексного лікування пацієнтів.
Методи ортопедичної корекції:
1. Ортезування
2. Етапне гіпсування
3. Ботулінотоксинотерапія
4. Хірургічне лікування.
Відновлення та нормалізація втрачених функцій опорно-рухового апарату у пацієнтів з в'ялими та спастичними парезами і паралічами в більшості випадків можливе при використанні спеціальних засобів ортезування.
Ортезування – вид лікувальної допомоги, яка направлена на корекцію положення окремих рухових сегментів і відновлення втрачених моторних функцій за допомогою використання медико-технічних засобів – ортезів. До таких засобів відносять ортопедичні апарати різних конструкцій, тутори, корсети, бандажі, шини, які умовно розділяють на фіксуючі та функційні, а також ортопедичне взуття. Основне завдання фіксуючих ортопедичних виробів – корекція патологічних установок та утримання ураженої кінцівки і хребта в заданому положенні.
Функційні ортези використовують для відновлення можливостей опори та збереження стійкості ураженої нижньої кінцівки, покращання рухових можливостей верхньої кінцівки, а також з метою корекції паталогічних установок в суглобах і забезпечення нормалізації функції: усунення та профілактики контрактур, стабілізації капсульно-зв'язочного апарату уражених суглобів, стабілізації тулуба у вертикальному положенні, профілактики розвитку деформацій хребта та їх корекції. Функційні ортези забезпечують часткове, або повне розвантаження ушкодженого сегменту, або суглобу.
Підбір та застосування ортезів залежить від наявної патології та ступеню її вираженості, а також від вибраної тактики лікування. Тривалість використання ортезів залежить від захворювання та його тяжкості, а також від результатів лікування. І може коливатися від року до використання виробу протягом всього життя.
При ортезуванні дітей з в'ялими та спастичними парезами важливе забезпечення фіксації не лише кінцівок, але і тулуба з метою стабілізації хребта і корекції положення тіла, без яких не можливе стійке положення хворого "сидячи", первинна вертикалізація та навчання ході.
Ортезування нижніх кінцівок з в'ялими та спастичними парезами вирішує ряд задач:
збереження осі кінцівки у можливому корегованому положенні, функціонально вигідному в суглобах в період росту;
профілактика, лікування контрактур, попередження виникнення рецидивів контрактур та патологічних установок в суглобах;
післяопераційна стабілізація сегментів кінцівок та попередження рецидивів деформацій;
відновлення можливостей опори і стійкості нижніх кінцівок;
максимальне наближення локомоторного акту до фізіологічного.
Всі ці задачі вирішуються за допомогою різноманітних шин та туторів, а також ортопедичних апаратів (з замковими та регулюючими шарнірами).
При патології кульшових суглобів використовують різноманітні відвідні пристрої типу профілактичних штанців, стремен Павлика, апарату Гнівковського, шини Віленського.
Однією з важливих проблем ортезування дітей з в'ялими та спастичними паралічами є забезпечення пацієнтів раціональним ортопедичним взуттям.
Для корекції і профілактики розвитку вторинних деформацій стоп у даного контингенту дітей використовують спеціальні ортопедичні устілки.
При ортезуванні верхньої кінцівки широко використовують фіксуючі та фіксуюче-корегуючі вироби на зразок туторів та шин із різноманітних матеріалів і конструкцій, зазвичай, в режимі стабілізації руки у функціонально вигідному положенні.
Ортопедична корекція контрактур є одним з провідних факторів в комплексному лікуванні дітей, що страждають на церебральний параліч. Проведення її може здійснюватись внаслідок хірургічного втручання або шляхом накладання етапних гіпсових пов'язок. Хірургічне лікування дозволяє одномоментно усунути деформацію, проте існує ризик розвитку ряду негативних ефектів у вигляді рецидивів (частіше виникають у пацієнтів молодшого віку), порушення функції м'язів (при їх транспозиції), нестабільності суглобів (при надлишковому подовженні м'язів та сухожилків).
Корекція контрактур шляхом накладання етапних гіпсових пов'язок дає можливість покращити позицію кінцівки на тривалий період, не викликає порушення функції м'язів та нестабільності суглобів. Проведення етапного гіпсування в рамках підготовки до оперативного втручання дозволяє попередити розвиток рецидивів, та неврологічних ускладнень. Після завершення курсу етапного гіпсування досягнутий рівень корекції підтримується за допомогою туторів або ортезів.
Ботулінотоксинотерапія (диспорт, ботокс)
Ботулінотоксинотерапія є однією з методик в лікуванні дітей із спастичними формами цеабрального паралічу. В поєднанні з фізичною терапією (масаж, лікувальна фізкультура, ерготерапія і т.д.) та ортопедичним лікуванням (ортезування, етапне гіпсування) цей препарат може суттєво допомогти дитині подолати необхідні рухові етапи і сформувати передумови для вертикального положення, а пізніше і для ходи.
Механізм дії ботулінотоксину А зводиться до блокади викиду ацетилхоліну із нервової терміналі периферичного холінергічного синапсу через посередництво блокування транспортних білків. Це призводить до зняття м'язового спазму в ділянці введення препарату та зменшення (чи повного регресу) патологічної м'язової активності без суттєвого впливу на виконання активних рухів. Клінічний ефект розвивається через 2-7 діб. Тривалість дії препарату сягає 3-4 місяців. При повторних введеннях цей період подовжується до 6-8 і більше місяців. Ботулотоксин при введенні не призводить до некротичних змін в м'язах. Викликана ним тимчасова денервація зникає через 3-4 місяці (за рахунок реінервації - росту нових нервових закінчень – явищ "спрутингу" та створення нових нервово- м'язових сполучень). Токсин має лише місцеву дію і не всмоктується в кров і не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Таким чином, забезпечується вибіркове зниження м'язового тонусу лише в "м'язах – мішенях".
Показання до застосування ботулотоксину А: спастичність м'язів.
Умови застосування ботулотоксину А:
Відносне збереження когнітивних функцій
Збереження мотиваційної поведінки
Збереження функціональної активності м'яза
Наявність повного об'єму пасивних рухів в суглобі (динамічна контрактура)
Можливість використання функції м'язів агоністів і антагоністів
Абсолютні протипоказання:
Атонічно-астатична форма
Наявність фіксованої (статичної контрактури)
Дистопія (вивих) суглоба
Виражені зміни м'язового волокна зі зниженням м'язової активності
Виражені когнітивні порушення
Методи ортопедичної корекції:
1. Ортезування
2. Етапне гіпсування
3. Ботулінотоксинотерапія
4. Хірургічне лікування.
Відновлення та нормалізація втрачених функцій опорно-рухового апарату у пацієнтів з в'ялими та спастичними парезами і паралічами в більшості випадків можливе при використанні спеціальних засобів ортезування.
Ортезування – вид лікувальної допомоги, яка направлена на корекцію положення окремих рухових сегментів і відновлення втрачених моторних функцій за допомогою використання медико-технічних засобів – ортезів. До таких засобів відносять ортопедичні апарати різних конструкцій, тутори, корсети, бандажі, шини, які умовно розділяють на фіксуючі та функційні, а також ортопедичне взуття. Основне завдання фіксуючих ортопедичних виробів – корекція патологічних установок та утримання ураженої кінцівки і хребта в заданому положенні.
Функційні ортези використовують для відновлення можливостей опори та збереження стійкості ураженої нижньої кінцівки, покращання рухових можливостей верхньої кінцівки, а також з метою корекції паталогічних установок в суглобах і забезпечення нормалізації функції: усунення та профілактики контрактур, стабілізації капсульно-зв'язочного апарату уражених суглобів, стабілізації тулуба у вертикальному положенні, профілактики розвитку деформацій хребта та їх корекції. Функційні ортези забезпечують часткове, або повне розвантаження ушкодженого сегменту, або суглобу.
Підбір та застосування ортезів залежить від наявної патології та ступеню її вираженості, а також від вибраної тактики лікування. Тривалість використання ортезів залежить від захворювання та його тяжкості, а також від результатів лікування. І може коливатися від року до використання виробу протягом всього життя.
При ортезуванні дітей з в'ялими та спастичними парезами важливе забезпечення фіксації не лише кінцівок, але і тулуба з метою стабілізації хребта і корекції положення тіла, без яких не можливе стійке положення хворого "сидячи", первинна вертикалізація та навчання ході.
Ортезування нижніх кінцівок з в'ялими та спастичними парезами вирішує ряд задач:
збереження осі кінцівки у можливому корегованому положенні, функціонально вигідному в суглобах в період росту;
профілактика, лікування контрактур, попередження виникнення рецидивів контрактур та патологічних установок в суглобах;
післяопераційна стабілізація сегментів кінцівок та попередження рецидивів деформацій;
відновлення можливостей опори і стійкості нижніх кінцівок;
максимальне наближення локомоторного акту до фізіологічного.
Всі ці задачі вирішуються за допомогою різноманітних шин та туторів, а також ортопедичних апаратів (з замковими та регулюючими шарнірами).
При патології кульшових суглобів використовують різноманітні відвідні пристрої типу профілактичних штанців, стремен Павлика, апарату Гнівковського, шини Віленського.
Однією з важливих проблем ортезування дітей з в'ялими та спастичними паралічами є забезпечення пацієнтів раціональним ортопедичним взуттям.
Для корекції і профілактики розвитку вторинних деформацій стоп у даного контингенту дітей використовують спеціальні ортопедичні устілки.
При ортезуванні верхньої кінцівки широко використовують фіксуючі та фіксуюче-корегуючі вироби на зразок туторів та шин із різноманітних матеріалів і конструкцій, зазвичай, в режимі стабілізації руки у функціонально вигідному положенні.
Ортопедична корекція контрактур є одним з провідних факторів в комплексному лікуванні дітей, що страждають на церебральний параліч. Проведення її може здійснюватись внаслідок хірургічного втручання або шляхом накладання етапних гіпсових пов'язок. Хірургічне лікування дозволяє одномоментно усунути деформацію, проте існує ризик розвитку ряду негативних ефектів у вигляді рецидивів (частіше виникають у пацієнтів молодшого віку), порушення функції м'язів (при їх транспозиції), нестабільності суглобів (при надлишковому подовженні м'язів та сухожилків).
Корекція контрактур шляхом накладання етапних гіпсових пов'язок дає можливість покращити позицію кінцівки на тривалий період, не викликає порушення функції м'язів та нестабільності суглобів. Проведення етапного гіпсування в рамках підготовки до оперативного втручання дозволяє попередити розвиток рецидивів, та неврологічних ускладнень. Після завершення курсу етапного гіпсування досягнутий рівень корекції підтримується за допомогою туторів або ортезів.
Ботулінотоксинотерапія (диспорт, ботокс)
Ботулінотоксинотерапія є однією з методик в лікуванні дітей із спастичними формами цеабрального паралічу. В поєднанні з фізичною терапією (масаж, лікувальна фізкультура, ерготерапія і т.д.) та ортопедичним лікуванням (ортезування, етапне гіпсування) цей препарат може суттєво допомогти дитині подолати необхідні рухові етапи і сформувати передумови для вертикального положення, а пізніше і для ходи.
Механізм дії ботулінотоксину А зводиться до блокади викиду ацетилхоліну із нервової терміналі периферичного холінергічного синапсу через посередництво блокування транспортних білків. Це призводить до зняття м'язового спазму в ділянці введення препарату та зменшення (чи повного регресу) патологічної м'язової активності без суттєвого впливу на виконання активних рухів. Клінічний ефект розвивається через 2-7 діб. Тривалість дії препарату сягає 3-4 місяців. При повторних введеннях цей період подовжується до 6-8 і більше місяців. Ботулотоксин при введенні не призводить до некротичних змін в м'язах. Викликана ним тимчасова денервація зникає через 3-4 місяці (за рахунок реінервації - росту нових нервових закінчень – явищ "спрутингу" та створення нових нервово- м'язових сполучень). Токсин має лише місцеву дію і не всмоктується в кров і не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Таким чином, забезпечується вибіркове зниження м'язового тонусу лише в "м'язах – мішенях".
Показання до застосування ботулотоксину А: спастичність м'язів.
Умови застосування ботулотоксину А:
Відносне збереження когнітивних функцій
Збереження мотиваційної поведінки
Збереження функціональної активності м'яза
Наявність повного об'єму пасивних рухів в суглобі (динамічна контрактура)
Можливість використання функції м'язів агоністів і антагоністів
Абсолютні протипоказання:
Атонічно-астатична форма
Наявність фіксованої (статичної контрактури)
Дистопія (вивих) суглоба
Виражені зміни м'язового волокна зі зниженням м'язової активності
Виражені когнітивні порушенняОртопедична корекція контрактур та деформацій кінцівок є важливим елементом лікування рухових розладів пацієнтів з неврологічною патологією. Визначення адекватності тактики лікування неможливо без об'єктивної характеристики деформацій в стадії формування. Тому ортопедичне обстеження пацієнтів як в процесі лікування та і в ранньому терміні після його проведення, є необхідною складовою комплексного лікування пацієнтів.
Методи ортопедичної корекції:
1. Ортезування
2. Етапне гіпсування
3. Ботулінотоксинотерапія
4. Хірургічне лікування.
Відновлення та нормалізація втрачених функцій опорно-рухового апарату у пацієнтів з в'ялими та спастичними парезами і паралічами в більшості випадків можливе при використанні спеціальних засобів ортезування.
Ортезування – вид лікувальної допомоги, яка направлена на корекцію положення окремих рухових сегментів і відновлення втрачених моторних функцій за допомогою використання медико-технічних засобів – ортезів. До таких засобів відносять ортопедичні апарати різних конструкцій, тутори, корсети, бандажі, шини, які умовно розділяють на фіксуючі та функційні, а також ортопедичне взуття. Основне завдання фіксуючих ортопедичних виробів – корекція патологічних установок та утримання ураженої кінцівки і хребта в заданому положенні.
Функційні ортези використовують для відновлення можливостей опори та збереження стійкості ураженої нижньої кінцівки, покращання рухових можливостей верхньої кінцівки, а також з метою корекції паталогічних установок в суглобах і забезпечення нормалізації функції: усунення та профілактики контрактур, стабілізації капсульно-зв'язочного апарату уражених суглобів, стабілізації тулуба у вертикальному положенні, профілактики розвитку деформацій хребта та їх корекції. Функційні ортези забезпечують часткове, або повне розвантаження ушкодженого сегменту, або суглобу.
Підбір та застосування ортезів залежить від наявної патології та ступеню її вираженості, а також від вибраної тактики лікування. Тривалість використання ортезів залежить від захворювання та його тяжкості, а також від результатів лікування. І може коливатися від року до використання виробу протягом всього життя.
При ортезуванні дітей з в'ялими та спастичними парезами важливе забезпечення фіксації не лише кінцівок, але і тулуба з метою стабілізації хребта і корекції положення тіла, без яких не можливе стійке положення хворого "сидячи", первинна вертикалізація та навчання ході.
Ортезування нижніх кінцівок з в'ялими та спастичними парезами вирішує ряд задач:
збереження осі кінцівки у можливому корегованому положенні, функціонально вигідному в суглобах в період росту;
профілактика, лікування контрактур, попередження виникнення рецидивів контрактур та патологічних установок в суглобах;
післяопераційна стабілізація сегментів кінцівок та попередження рецидивів деформацій;
відновлення можливостей опори і стійкості нижніх кінцівок;
максимальне наближення локомоторного акту до фізіологічного.
Всі ці задачі вирішуються за допомогою різноманітних шин та туторів, а також ортопедичних апаратів (з замковими та регулюючими шарнірами).
При патології кульшових суглобів використовують різноманітні відвідні пристрої типу профілактичних штанців, стремен Павлика, апарату Гнівковського, шини Віленського.
Однією з важливих проблем ортезування дітей з в'ялими та спастичними паралічами є забезпечення пацієнтів раціональним ортопедичним взуттям.
Для корекції і профілактики розвитку вторинних деформацій стоп у даного контингенту дітей використовують спеціальні ортопедичні устілки.
При ортезуванні верхньої кінцівки широко використовують фіксуючі та фіксуюче-корегуючі вироби на зразок туторів та шин із різноманітних матеріалів і конструкцій, зазвичай, в режимі стабілізації руки у функціонально вигідному положенні.
Ортопедична корекція контрактур є одним з провідних факторів в комплексному лікуванні дітей, що страждають на церебральний параліч. Проведення її може здійснюватись внаслідок хірургічного втручання або шляхом накладання етапних гіпсових пов'язок. Хірургічне лікування дозволяє одномоментно усунути деформацію, проте існує ризик розвитку ряду негативних ефектів у вигляді рецидивів (частіше виникають у пацієнтів молодшого віку), порушення функції м'язів (при їх транспозиції), нестабільності суглобів (при надлишковому подовженні м'язів та сухожилків).
Корекція контрактур шляхом накладання етапних гіпсових пов'язок дає можливість покращити позицію кінцівки на тривалий період, не викликає порушення функції м'язів та нестабільності суглобів. Проведення етапного гіпсування в рамках підготовки до оперативного втручання дозволяє попередити розвиток рецидивів, та неврологічних ускладнень. Після завершення курсу етапного гіпсування досягнутий рівень корекції підтримується за допомогою туторів або ортезів.
Ботулінотоксинотерапія (диспорт, ботокс)
Ботулінотоксинотерапія є однією з методик в лікуванні дітей із спастичними формами цеабрального паралічу. В поєднанні з фізичною терапією (масаж, лікувальна фізкультура, ерготерапія і т.д.) та ортопедичним лікуванням (ортезування, етапне гіпсування) цей препарат може суттєво допомогти дитині подолати необхідні рухові етапи і сформувати передумови для вертикального положення, а пізніше і для ходи.
Механізм дії ботулінотоксину А зводиться до блокади викиду ацетилхоліну із нервової терміналі периферичного холінергічного синапсу через посередництво блокування транспортних білків. Це призводить до зняття м'язового спазму в ділянці введення препарату та зменшення (чи повного регресу) патологічної м'язової активності без суттєвого впливу на виконання активних рухів. Клінічний ефект розвивається через 2-7 діб. Тривалість дії препарату сягає 3-4 місяців. При повторних введеннях цей період подовжується до 6-8 і більше місяців. Ботулотоксин при введенні не призводить до некротичних змін в м'язах. Викликана ним тимчасова денервація зникає через 3-4 місяці (за рахунок реінервації - росту нових нервових закінчень – явищ "спрутингу" та створення нових нервово- м'язових сполучень). Токсин має лише місцеву дію і не всмоктується в кров і не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Таким чином, забезпечується вибіркове зниження м'язового тонусу лише в "м'язах – мішенях".
Показання до застосування ботулотоксину А: спастичність м'язів.
Умови застосування ботулотоксину А:
Відносне збереження когнітивних функцій
Збереження мотиваційної поведінки
Збереження функціональної активності м'яза
Наявність повного об'єму пасивних рухів в суглобі (динамічна контрактура)
Можливість використання функції м'язів агоністів і антагоністів
Абсолютні протипоказання:
Атонічно-астатична форма
Наявність фіксованої (статичної контрактури)
Дистопія (вивих) суглоба
Виражені зміни м'язового волокна зі зниженням м'язової активності
Виражені когнітивні порушення
