«Наше саме ціннісне – команда навчених, сертифікованих фахівців»
- Нова політика – це програма медичних гарантій від Національної служби здоров’я України?- Так, це третій і, либонь, основний акцент. За старою системою гроші з центру відправляли в області, з областей – в райони, з районів – у лікарні. Частина коштів осідала на всіх етапах, щоб годувати чиновників, які їх розподіляли. Зараз цей ланцюг прибрали. Кошти передаються в НСЗУ, а служба просто укладає договори з медичними закладами. «Гроші йдуть за пацієнтом» - це звучить логічно. Наприкінці 2020 року був ухвалений Закон «
Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я», який передбачає стаціонарну реабілітацію і амбулаторну. Теж нібито питань немає. Але!
Чому я почав з відмінностей між реабілітацією дорослих та дітей? Тому що для дорослих нова система працює. Поранення, травма, інсульт – людину кладуть у стаціонар, там же реабілітація. А для дітей ця система не працює. У нас 80 – 90% маленьких пацієнтів - з наслідками перенатальної травми. Гострої патології не так багато. Тому на роботу нашого центру поділ на стаціонарну і амбулаторну реабілітацію вплинув вкрай негативно через можливі коефіцієнтні надбавки. Бо на стаціонарну реабілітацію дають більше фінансування, ніж на амбулаторну.
Я поїздив областями і побачив, що і у Тернополі, і Кропивницькому, і в Боярці під Києвом повідкривали реабілітаційні стаціонари при багатопрофільних лікарнях, і всіх дітей, які потребують корекції, заганяють туди. Практично це майже здорові діти, але на них заводять історії хвороб, обслуговують і годують за рахунок НСЗУ. Бо більший відсоток іде за те, що дитина лежатиме в стаціонарі. Це невиправданий і фінансово затратний експеримент, адже на 45-50% збільшує фінансування.
- Наскільки ми зрозуміли, за програмою медичних гарантій вашим центрам може не вистачити грошей, щоб працювати, як раніше?- Оплата НСЗУ реабілітаційних пакетів для дітей в амбулаторних умовах є невиправдано низькою. Те, що ми отримуємо, фактично унеможливлює створення повноцінних мультидисциплінарних команд. За чотири місяці, відколи нас перевели на пакети, я зміг досягти тільки того, що знайшов на зарплату фахівцям 50% того, що належить. Якщо до літа не знайду ще якісь революційні ходи, нас можуть закрити і перевести до складу якоїсь лікарні. А це повний крах всіх напрацювань.
Нас уже хотіли перевести в «Охматдит», ми не погодились. Бо не будуть нас там тримати окремою структурою. Фізичні реабілітологи підуть у травматологію, неврологи – у неврологію. Розпадеться наше саме ціннісне – команда навчених, сертифікованих фахівців.
- Кошти від НЗСУ мають покривати медичні гарантії. Але ж у вашій команді є і педагоги.- Впровадити модель реабілітації, де педагоги є обов’язковими, мені вдалося у 1998 році. А тепер їх просто не враховують. Поламано тандем партнерства «дитина – сім’я – фахівець». Медична реабілітація дитини невід’ємна від психолого-педагогічної. Але психологів ми "пробили", а корекційних педагогів НСЗУ не хоче визнавати.
- І ця проблема поширюється на всі сто відділень - центрів дитячої реабілітації по Україні?- Абсолютно. На 90 відсотків - це амбулаторні заклади. Який сенс дитину з патологією класти в стаціонар? Це зайве витрачання коштів для держави і для дитини додатковий стрес. У стаціонар переважно кладуть без батьків, а дитина має бути у сім’ї. Амбулаторна система нормально працює, але тепер вона вся під загрозою. Нами запропонована альтернатива – пансіонат для проживання дітей разом з батьками, що значно зменшує фінансові бюджетні затрати.
«Сподіваємося, що зрештою будемо почуті»
- Ви намагаєтеся відстояти свою позицію?- Ми створили громадську організацію «Українська академія дитячої інвалідності» і намагаємося привернути увагу до того досвіду, який себе зарекомендував. Проводимо конференції за темою «Комплексна допомога дітям з обмеженнями життєдіяльності: реабілітація – інклюзія – інтеграція». Вісім конференцій вже відбулося, дев’ята призначена на 28 – 29 травня. Ми запрошуємо до дискусій медиків реабілітаційного профілю, а також фахівців освітньої та соціальної галузі, причетних до цього напрямку, і обов’язково батьків, яким показуємо, в чому суть комплексної програми. Наша мета полягає в тому, щоб створити умови, в яких кожна громада могла б формувати систему реабілітації дітей з трьох складових – медичної, освітянської і профорієнтаційної.
Якщо ця мета буде досягнута, не доведеться розпорошувати гроші на три окремі напрямки, і дитина із соціальним педагогом чи працівником центру послідовно проходитиме всі етапи.
- Ви сказали про громади. А чи беруть участь в обговоренні проблеми їх представники?- По-перше, як я вже казав, ми обов’язково запрошуємо на конференції батьків, які є членами громад. По-друге, після кожної конференції пишемо резолюцію, яку надсилаємо до тих, хто уповноважений ухвалювати рішення – до Міністерства охорони здоров’я, Мінсоцзахисту, до Мінпраці. Від них ми чекаємо відгук. Щоправда, поки такого немає, але ми сподіваємося, що зрештою будемо почуті.
- Серед ваших пропозицій є і побажання створити експертну комісію для вивчення проблемних моментів, що виникли. Кого б ви хотіли бачити в її складі?- Є така потужна організація, як Національна асамблея інвалідів України, її створив відомий політик і громадський діяч Валерій Сушкевич. Я думаю, що під супроводом цієї асамблеї можна було б зібрати фахівців і напрацювати рекомендації щодо подальшого розвитку державної системи комплексної реабілітації осіб з обмеженням життєдіяльності, заснованої на міждисциплінарному та міжсекторальному підходах. У комісії також мають бути представлені держслужбовці з дотичних міністерств, батьківська спільнота. Кінцева мета - узгодити нові закони з уже напрацьованим досвідом. А також підготувати реальні пропозиції щодо створення Державної програми, спрямованої на поліпшення всіх аспектів життєдіяльності дітей.